Бісова сила мене полюбила.
Бісова сила в хату залетіла.
Поруч сідає, спати заважає.
Манить рукою, кличе за собою:
"Гей, полетіли."
"Гей, полетіли."
"Гей, полетіли. Разом і зі мною."
Другої ночі спати я не хочу,
Знов тая сила у вікно влетіла,
В ліжко лягає, мене обіймає,
Ніжно лоскоче, на вухо шепоче:
"Дай, поцілую."
"Дай, поцілую."
"Дай, поцілую. Хоч один разочок."
Бісова сила мені дуже мила.
Я тую силу майже полюбила.
Тож, не втерпіла, як таке є діло.
На третю ночку скинула сорочку.
Ой полетіла.
Ой полетіла.
Ой полетіла. Куди не ходила!
Бісова сила мене полонила,
Три дні тримала, та не відпускала.
Три ночі не спала, з ліжка не вставала.
Якби я знала, все б життя літала…
Ой політала.
Ой політала.
Ой політала. З ліжка не вставала.
Ой політала.
Ой політала.
Ой політала. Такого не знала!
Ой політала.
Ой політала...
Ой політала. З ліжка не вставала.
Ой політала.
Ой політала.
Ой політала. Такого не знала!
Відрізана Голова
Третю ніч задихаюся,
Третю ніч прокидаюсь я.
Прокидаюся, а там вона
Чиясь відрізана голова.
Голова усміхається,
Голова, мов знущається.
Мов знущається з мене вона
Чиясь відрізана голова.
А з під сирої землі.
Скиглять чиїсь голоси.
Стогнуть чужі голоси.
Та з під сирої землі.
Хочу я нахилитися,
Хочу я придивитися.
Подивитися, що за вона -
Ця відрізана голова.
А з під сирої землі.
Скиглять чиїсь голоси.
Стогнуть чужі голоси.
Та з під сирої землі.
Голова наближається
Голова обертається.
Обертається колом вона.
Чиясь відрізана голова.
А з під сирої землі.
Скиглять чиїсь голоси.
Стогнуть чужі голоси.
Та з під сирої землі.
Вогняне Коло
Громом коні тупотять.
По під хмарами летять.
Закрутились колесом.
На семи вітрах.
Безкінечний цей політ.
З цього світу на той світ.
Що із праху піднялось,
То піде у прах.
До веселих і сумних, неправих і правих, до грішних і святих.
На червоному коні, у веселому вогні,
Скаче, скаче по землі добра ненька смерть.
Від початку до кінця до тернового вінця,
Витанцьовує табун вогняний аркан,
Витанцьовує весь світ, розцвітає дивний світ,
Та погонич веселіше б`є у барабан.
До веселих і сумних, неправих і правих, до грішних і святих.
На червоному коні, у веселому вогні,
Скаче, скаче по землі добра ненька смерть.
Знову темінь настає, знов з пітьми земля встає,
Знову всякий звір знайде по парі своїй,
Знову віддамо кінці у вогненому кільці,
Знову згорнуть небеса Ангели в Сувій.
До веселих і сумних, неправих і правих, до грішних і святих.
На червоному коні, у веселому вогні,
Скаче, скаче по землі добра ненька смерть.
Закрутило Небо Колесом
Закрутило небо колесом,
Вогняним дощем все залило,
Замутило пил, летить каміння з неба.
Запалали небо і земля,
Закуріли ріки і моря,
Розтопило скелі, стало чорним сонце.
Дико заволав поганський бог,
Темне пекло грає болеро,
Очманілі звірі завелись у танці.
Божевільні моляться жінки,
Стискають мечі чоловіки,
Діти з переляку вмить зайшлися плачем.
Закрутило небо колесом,
Розкололось небо, наче скло,
Закотилось в море чорне мертве сонце.
У вогні згорів поганський бог,
Просто неба мільйон зірок,
До зірок летять безсмертні людські душі.
Змія
Тліном пріє пожухле листя,
Вогке небо лягло на ліс.
Просто неба летить сокира
Та змія в темну ніч повзе.
Срібний місяць сховавсь у хмари,
Напилася роси земля.
Заплелись із корінням трави,
В темну ніч змія повзла.
Серед темної, серед ночі,
Темна-темна змія повзе.
Серед темної, серед ночі,
Темна-темна змія повзе.
Зачаровані темні хати,
Тихо-тихо повзе змія.
Наче мертві поснули люди,
Вся земля заворожена.
В темнім небі замовкли боги,
Чорні раки лягли на дно.
Сплять багаті і сплять убогі -
Для землі то вже одно.
Серед темної, серед ночі,
Темна-темна змія повзе.
Серед темної, серед ночі,
Темна-темна змія повзе.
Серед темної, серед ночі,
Темна-темна змія повзе.
Серед темної, серед ночі,
Темна-темна змія повзе.
Серед темної, серед ночі,
Темна-темна змія повзе.
Серед темної, серед ночі,
Темна-темна змія повзе.
Проспівали четверті півні,
Зайнялася нова зоря,
Просинаються сонні люди.
В темну ніч змія вповзла.
Колискова Для Лялькових Немовлят
Війна, війна - скорботи стіна.
Тіла, тіла збирає земля.
Краплі чорної крові
У материнській долоні -
Це блискучі зірки генеральських погонів.
Біду, біду, пекучу сльозу,
Труну, труну, медаль за війну
Та єдиного сина
Понівечене тіло
Повертає додому велика країна.
Маленькі хлопчики так мріють битися на війні,
У руки взяти справжній автомат.
Дівчатка лагідні збирають квіточки повесні
Та лялькових пестять немовлят.
Війна, війна, мов келих вина.
Тече ріка - ріка забуття.
Розіп'яті герої
Ходять небом поволі
Та співають пісень неземної любові.
Маленькі хлопчики так мріють битися на війні,
У руки взяти справжній автомат.
Дівчатка лагідні збирають квіточки повесні
Та лялькових пестять немовлят.
Лист Додому
Є наказ війти у село,
Є наказ не брати в полон.
Ця війна для справжніх солдатів,
Для чоловіків.
Із селом палає земля,
Мов зірки на вежах Кремля.
Це село, що лігво звірине,
Повне ворогів.
Три дні не милися та не голилися,
Горами рачки лізли ми та болотами повзли,
Лісами кралися та все молилися,
Молились Богу ми і чорту,
Щоб нарешті дійти.
Як полізли ті вороги
На всі боки, мов таргани,
Постріляли ми з гранатометів
Всіх, хто був живий.
Три дні не милися та не голилися,
Горами рачки лізли ми та болотами повзли,
За революцію, за конституцію,
За президента "ДО ПОБЕДНОГО"
Вбивали та вмирали самі.
У кишені фото лежить,
Мамо люба, ти ще не спиш?
Мамо, я маю вбити ту жінку,
Що іще біжить.
Три дні не мився я, та не голився я,
Горами рачки, мамо, ліз, та болотами я повз.
Лісами крався я, та все молився я,
Молився Богу я і чорту,
Тож нарешті дійшов!
Три дні не миюсь я та не голюся я,
Горами рачки лізу я та болотами повзу.
Я революція, я конституція,
Я президент, я контингент,
Гарматне м'ясо та народний герой!
Менует (Таке Життя)
Хата маленька, земля холодненька,
Мати стара на колінах стоїть,
Молиться Богу, щоб дав допомогу,
Може той Боже почує її.
- таке життя…
Мати старенька зітхає тихенько,
Чує вона, що скоро помре,
Діти розбіглися на три дороги,
Та навіть забули, де мати живе.
- таке життя…
Довго молилась, вже й свічка згоріла.
Сльози востаннє втерла з лиця,
Тихо пішла… Дерев'яного бога
Дивляться очі байдужі з хреста.
- таке життя…
Між Землею і Небом (Алілуя)
Болем забилося тіло, вийшло із хрипом повітря,
Серце востаннє забилось, та зупинилось навіки.
Голови вмить оголили ті, що стояли навколо,
Десь між землею і небом я повертаюсь до Бога.
Алілуя, алілуя, знову я повертаюсь до Бога.
Алілуя, алілуя, довга ця дорога.
Довга дорога до неба, довга дорога до Бога,
Стежка зірок наді мною, мов зачароване коло.
Вдома покинуте тіло, тугу і сльози лишаю,
Десь між землею і небом я свого Бога шукаю.
Алілуя, алілуя. Я дорогу до Бога шукаю,
Алілуя, алілуя, Як знайти не знаю.
Вмитий дощами і сонцем хрест десь стоїть при дорозі.
Жінка у чорній хустині квіти до нього приносить.
Довгої темної ночі Бога я марно шукаю,
Десь між землею і небом моя душа заблукає.
Алілуя, алілуя. Між землею і небом блукаю.
Бога свого, Бога свого марно я шукаю.
Алілуя, алілуя. Між землею і небом блукаю.
Бога свого, Бога свого марно я шукаю.
Бога свого шукаю. Марно його шукаю.
Не Дала Земля
На все життя радість буття моя сім'я.
Є в мене кінь, є троє дітей, є жінка одна.
Гроші - сміття, та їсти нема - хіба це життя?
Тож, на м'ясо забили коня, бо не дала земля.
На все життя радість буття моя сім'я.
В хаті живуть троє дітей та жінка моя.
Гроші - сміття, та їсти нема, хіба це життя?
Залишилась без хати сім'я - знов не дала земля.
Не дала, не дала земля
Діти мої, жінка моя - це радість буття.
Гроші - сміття, та їсти нема - хіба це життя?
Продали хату, зўїли коня, лишилась сім'я.
Коли втретє не дала земля, то померла й вона.
Не дала, не дала земля
Не дала, не дала земля
Вже до кінця отрута життя моє буття.
Мав я коня, хату я мав, була й сім'я.
Гроші - сміття, та хто його зна, чия це вина,
Що нема ні сім'ї, ні коня. На хріна це життя.
Не дала, не дала земля
Не дала, не дала земля
Не дала, не дала земля
Не дала, не дала земля
Нудьга
Нудьга, нудьга, холодна і бридка,
Вповзла під серце, мов змія,
Зима, зима до краю замела,
Неначе сніг, лягла на скроні сивина,
Вночі я чую спів, той дивний спів без слів,
Стривай, стривай, хоч трохи зачекай,
Співай, співай, співай…
Дочка моя, маленьке пташеня,
Моє єдине набуття,
Минають дні, ти плачеш у вісні,
Та, як завжди, зима поступиться весні,
Лише сніги зійдуть, та крильця підростуть,
Злітай, злітай, лети за небокрай,
Тікай, тікай, тікай…
Жона, жона, коханочко моя,
Моє сумління і любов,
Пробач, молю, за бідність і нудьгу,
Я знаю, ще зустрінеш ти весну свою…
І знов я чую спів, той дивний спів без слів,
Співай, співай, нарешті зустрічай,
Чекай, чекай, чекай…
Ой на горі та женці жнуть (українська народна)
Ой на горі та женці жнуть,
Ой на горі та женці жнуть,
А попід горою,
Яром-долиною
Козаки йдуть.
Гей, долиною,
Гей, широкою,
Козаки йдуть.
Попереду Дорошенко
Попереду Дорошенко
Веде своє військо,
Військо запорізьке,
Хорошенько.
Гей, долиною,
Гей, широкою,
Хорошенько.
А позаду Сагайдачний,
А позаду Сагайдачний,
Що проміняв жінку
На тютюн та люльку,
Необачний.
Гей, долиною,
Гей, широкою,
Необачний
"Менi з жiнкою не возиться
Менi з жiнкою не возиться
А тютюн та люлька
Козаку в дорозi
Знадобиться
Гей, долиною,
Гей, широкою,
Знадобиться.
Гей, хто в лісі, озовися!
Гей, хто в лісі, озовися!
Та викрешем вогню,
Та закурим люльку,
Не журися!
Гей, долиною,
Гей, широкою,
Не журися!"
Очі Відьми
Очі відьми мов зорі, очі відьми мов зорі,
Її чорні очі, ніби роси прозорі.
Наче морок безодні, наче морок безодні,
Як той лід холодні, її очі бездонні.
Уночі осінній віє вітер,
На болоті сич старий кричить.
А вранці на покоси вибігає боса
Та розпускає коси, росой змиває сльози з очей.
Очі відьми мов зорі, очі відьми мов зорі,
Її гіркі сльози, ніби роси прозорі.
Серед хащі могила, серед хащі могила,
Там згубили люди, кого відьма любила.
Уночі осінній виє вітер,
На болоті сич старий кричить.
А вранці на покоси та вибігає боса,
Росою миє коси, до лісу квіти носить…
Під Облачком (лемківська народна)
Під облавком явір похилений,
Сидить на нім пташок премиле ний.
Слухай, мила, як той пташок співа,
Без любові ніч добра не бива.
Ци ти, любо, є од Бога дана,
Ци ти, може, дятлом підшептана?
Хоч би знехтів - то мусиш любити,
Хоч би знехтів - прото маш терпіти.
Мила, мила, ти покусо єдна,
Любив я тя не рік і не два.
Ци ми дала зілля си напити?
Не мож, мила, ніяк без тя жити.
Ми ворожка давно ворожила,
Же мя звурит дівка чорнобрива,
Же не буду видів за ньов світа,
Аж проминуть мої младе літа.
Під облавком явір похилений,
Чуєш, мила, як той вітер віє.
Може вирве єго з коріннями,
Мила моя, што-то буде з нами?
Пісня Про Жидів
Ця дорога - в нікуди,
Та, якою йшли жиди,
Чи до пекла, чи у рай,
Чи у свій біблейський край.
Як скотилася сльоза
За розп'ятого Христа,
Скільки їх у тім раю.
Та у Бабинім Яру.
Сірим попелом щиро всіяна,
Повесні земля вкрита квітами.
Як злилася та сльоза
Із кров'ю вбитого жида,
Покотилася вона,
Аж до ніженьок Христа.
А тим попелом щиро всіяна,
Повесні земля вкрита квітами.
Довгим шляхом в нікуди,
Тим, яким ішли жиди,
Полем, білим від кісток
Йде засмучений Христос.
Сірим попелом щиро всіяна,
Повесні земля вкрита квітами.
А тим попелом щиро всіяна,
Повесні земля вкрита квітами.
Політ Коршака
Коршак під небом кружляє,
Верба гілки нахиляє,
Верба гілки нахиляє,
Рікою човен спливає.
Спливає човен рікою,
Тече туман над водою,
Тече туман крізь ліщину,
Через байрак у долину.
Тече туман крізь ліщину,
Де влітку дівка ходила,
На свого хлопця чекала
Та цілу ніч цілувала.
Любила хлопця, кохала
Та все на сватів чекала,
"Сором" від усіх хоронила
Та навесні народила.
Коршак під небом кружляє,
Рікою човен спливає.
Спливає човен рікою,
Коршак кружля над бідою.
Той човен мов домовина,
У човні плаче дитина.
Неначе квітка спливає
За човном мертва дівчина.
Птах За Вікном (Остання Пісня)
З ранку дощ, похмуре небо важко тисне на пітьму,
Спляче місто хворобливо прокидається від сну,
У квартирну порожнечу по стіні вповзає день,
Номерами телефонів з розмальованих шпалер.
Кілька днів, останнім часом, прилітає дивний птах,
Прилітає на світанку та чекає у пітьмах,
Чорним оком нерухомо він вдивляється крізь скло,
З підвіконня, мов комаху, розглядає у вікно.
Я чекаю на ніч,
Я чекаю на ніч,
Я чекаю на ніч знов.
Від похмурого птаха ховаюсь я знов і знов.
Я чекаю на ніч,
Я чекаю на ніч,
Я чекаю на ніч знов.
Я від клятого птаха ховаюся знов і знов.
Знову дощ, осінній вітер, відірвав останній лист.
Дивний птах на підвіконні знов сидить, мов вартовий,
Він рахує кожний подих, помічає кожен рух,
Він вичікує терпляче, мов у засідці павук.
Я чекаю на ніч,
Я чекаю на ніч,
Я чекаю на ніч знов.
Від похмурого птаха ховаюсь я знов і знов.
Я чекаю на ніч,
Я чекаю на ніч,
Я чекаю на ніч знов.
Я від клятого птаха ховаюся знов і знов.
Різдвяна Балада
В давньому світі була новина,
Діва Марія сина принесла.
Шляхом розбитим його повела
В світ скам'янілий Боже дитя,
В світ неправдивий єдине дитя.
Люди, мов камінь, тверді й глухі,
Серця із сталі, жорстокі й гнучкі
Люди, як порох, убогі і ниці,
Лиш тільки матір співає вночі,
Кожная мати співає вночі.
Встань, встань, Діво Маріє,
Візьми на руки Божиє дитя.
Встань, встань, Діво Маріє,
Візьми на руки Божиє дитя.
Різня за різнею, війна за війной,
Чума за чумою, за голодом - мор.
Розкинуло крила чорне прокляття,
Темні вбивають, байдужі мовчать.
Жорстокі вбивають, байдужі мовчать.
Встань, встань, Діво Маріє,
Візьми на руки Божиє дитя.
Встань, встань, Діво Маріє,
Візьми на руки Божиє дитя.
Давно в людини темне лице,
Давно в людини серце пусте.
Мати байдужа дитину не вдержить,
Лиш залишився старий наспів,
Вже й невідомо до кого той спів
Встань, встань, Діво Маріє,
Візьми на руки Божиє дитя.
Встань, встань, Діво Маріє,
Візьми на руки Божиє дитя.
Встань, встань, Діво Маріє,
Візьми на руки Божиє дитя.
Встань, встань, Діво Маріє,
Візьми на руки Божиє дитя.
Серед Поля Навесні
Зіграли весілля і знов козаки
В далекий похід вирушали.
Сльози роняючи в серце моє,
Ти мене проводжала.
Рік проминув, із далеких країв
Хлопці веселі вертались,
Спалені стіни та мертва земля
Вдома їх зустрічали.
Серед поля, навесні
На могилі зацвітає терен.
Ти приходиш у ві сні
Та сідаєш коло мене.
Тихо напали прудкі москалі,
У сонних підступно стріляли.
Страшно кричали дівчата вночі,
Довго хати палали.
Серед поля, навесні
На могилі зацвітає терен.
Білим птахом у ві сні
Ти літаєш коло мене.
Давнє весілля, далекі краї,
Хрест дерев'яний у полі.
Наче вогонь, десь під серцем, твої
Гіркії сльози дівочі.
Серед поля, восени,
Буйний терен на могилі в'яне,
Наче сльози, до землі
Ти дощем спадаєш.
Серед Тіней
Я йду серед тіней всіма забутих,
Тіней тих кораблів, що потонули,
Капітани давніх часів на честь усіх королів,
Знов ведуть свої кораблі у пошук райських країв - з ім`ям Бога
Я розкинув крила та зірвавсь у прірву,
У похмуру осінь, крізь холодну зливу,
А знесилі крила не підняли тіла,
Та не сталось диво - знову впав у прірву.
Я йду серед тіней, мов сомнамбула.
Війська вбитих солдат, всіма забутих.
Мірний рух знівечених тіл, погляд мертвих очей,
Брудне пір`я зламаних крил, дзвін іржавих мечей - військо Бога.
Я зірвавсь у прірву, та розкинув крила.
Крізь холодну зливу я злетів у небо.
Я співаю пісню про далекі зорі.
Я лечу до Бога, я лечу до дому.
Я йду серед руїн давнього горя.
До безкраїх пустель мертвого моря.
Чорні ікла спаленних міст - тінь могутніх країн.
Та провалля братніх могил безіменних царів - дітей Бога.
Я заплющив очі та розкинув крила.
Розтуливши хмари, я дістався неба.
Я збираю зорі у свої долоні,
Я торкаюсь сонця, розмовляю з Богом.
Розтуливши хмари, я дістався неба,
Я збираю зорі у свої долоні.
Я торкаюсь сонця, розмовляю з Богом,
Я, нарешті, долетів…
Смерть І Її Смерть
Гей, суне з гори чорна хмара,
Услід упирі з мертвяками.
А далі, хита головою
Кульгає стара із косою
Це було у тому році,
Може було, може й ні.
То були не дикі гуси,
То летіли кажани.
Ми з кумом у хаті сиділи,
Тихенько горілочку пили.
Аж дивлюся - стара кульгає,
Пряменько до нас повертає.
Ми спочатку налякались,
Кум намиливсь у вікно,
Навіть я розлив горілку,
Потім соромно було.
Ми хлопці веселі, завзяті,
Почали стару мордувати,
Кілками по хаті ганяти,
Кілками ії лупцювати.
Ой, як били ми стареньку,
Перелічили кістки.
Ой, як пили ми горілку
За спомин ії души.
Коси вогкі від роси
Мої пальці розплели.
Тільки очі бачу твої
Та місяць у сльозі.
Я знов, знов згадав - це сон.
Бо тільки сон,
То є дивний сон.
То тільки сон
Мій чарівний сон.
Десь за лісом вже світає,
Стелиться туман.
Постихали голоси,
Мов кола по воді.
Неприкаяна душа,
Мов лелека без гнізда,
Сумний гість зі світу тіней
Страждає без людей
Мов птах - у казкових снах
Ти тільки птах,
Ти мій дивний птах,
Казковий птах
У чарівних снах.
Туман
За туманом не видно неба,
За туманом не видно зір,
За туманом немає сенсу,
За туманом час стоїть…
туман, туман…
За туманом кряче ворон,
За туманом кричать сичі,
За туманом дитина плаче,
За туманом дзвін дзвонить.
туман, туман…
Туман, туман стіною.
"За туманом нічого не видно"
Від краю і до краю,
"Туман яром-долиною"
За туманом панує морок,
За туманом парує тлін,
За туманом криваві ріки,
За туманом вирує біль…
туман, туман…
За туманом земля холодна,
За туманом дух тяжкий,
За туманом мертвий попіл,
За туманом труна смердить…
туман, туман…
Туман, туман стіною.
"За туманом нічого не видно"
Від краю і до краю,
"Туман яром-долиною"
За туманом не видно неба,
За туманом не видно зір,
За туманом немає сенсу,
За туманом час стоіть…
туман, туман…
За туманом палає церква,
За туманом хрест горить,
За туманом чорний ворон,
На купі кісток сидить…
туман, туман…
У Передчутті Катаклізму
Наче місячна куля моя голова,
Я приймаю сигнали на рівні зірок,
Я локаційний бог, я сонячний дощ,
Я вартовий землі, Чумацький шлях.
Всесвіт впився в мозок, наче кліщ у піхву,
Я приймаю сигнали на рівні рослин,
Я Джомолунгма, я корінь Землі,
Чую погляд жерця з глибин століть.
Попіл спалених міст здобрив порох століть,
Я приймаю сигнали з галактики "Пі"
По дну соляних озер, по кристалах сльоз,
Скаче лихий табун троянських коней.
Наче стогне крізь жерла вулканів земля,
Я приймаю сигнали всесвітніх пустель,
Наче жахливий стук людських кісток,
Чую регіт жерця крізь попіл Помпей.
Фокстрот "Льотчик"
Я не знаю як, коли, опинився голий я.
Серед стін із кахелю, просто на столі,
Люди в білому вбранні, мовчазні мов янголи.
Нерухомі постаті стали навкруги.
Ой не знаю, мамо, що то за покій?
Ой напевно, тату, я вже не живий.
Білі янголи мовчать, тільки ближче сунуться,
Та очима кліпають, крилами риплять.
Той, що самий головний каже: "ВСЕМ ВНИМАНИЕ,
БУДЕМ ДЕЛАТЬ ВСКРЫТИЕ ПРЯМО С ГОЛОВЫ."
Ой на кого, мамо, я тебе лишив?!
Ой навіщо, тату, ти мене зробив?!
Як напився учора, тільки - но згадав.
Як у шафі куму роздягав.
Як із себе гімнаста вдавав,
До гори ногами перилами ходив,
Та з балкону прямо у небо злетів.
Файно, файно летіти у небі серед ефіру,
Летіти просто на місяць, де зорі, мов золоті маячки.
Тихо янголи стоять. наточили ножики,
Тут як скрикне головний: "ВІН ІЩЕ ЖИВИЙ!"
Сполошилися вони, крилами заплескали,
Покидали ножики, кляті кажани.
Ой, як добре, мамо, сину твій живий,
Ой, спасибі, тату, що ти мене зробив!
Як напився учора, тільки - но згадав.
Як у шафі куму роздягав.
Як із себе гімнаста вдавав,
До гори ногами перилами ходив,
Та з балкону прямо у небо злетів.
Файно, файно летіти у небі серед ефіру,
Летіти просто на місяць, де зорі, мов золоті маячки.
Хата Скраю Села
Боже, ти нам казав:
"Буде день та буде їжа."
Ти, напевно, збрехав,
Чи не чув про Україну.
Де ти, а де вона -
Доїдає сало на купі лайна,
Твоя ж хата з краю села.
Боже, якщо ти є.
Щоб таки не стікти у Лету.
Боже, якщо Ти Бог,
Забери нас із цього клозету.
Хліб є і сало є,
Ми п'ємо вино, хоч із сечі воно,
Та все то є суцільне лайно.
Боже, там угорі
Ти поважно ходиш небом,
Різні "ЮНІ ОРЛИ" навпростець летять до тебе.
Ти там, а ми от тут,
Сидимо на дупі серед лайна,
Твоя ж хата з краю села.
Чорна Рілля (українська народна)
Чорна рілля ізорана, гей, гей,
Чорна рілля ізорана,
І кулями засіяна, гей, гей,
І кулями засіяна.
Білим тілом зволочена, гей, гей,
Білим тілом зволочена,
І кровію сполощена, гей, гей,
І кровію сполощена.
Лежить козак на купині, гей, гей,
Лежить козак на купині,
Китайкою личко крите, гей, гей,
Китайкою личко крите.
Ані труни, ані ями, гей, гей,
Ані труни, ані ями,
Ані вітця, ані мами, гей, гей,
Ані вітця, ані мами.
А нікому задзвонити, гей, гей,
А нікому задзвонити
Ще й свічечку запалити, гей, гей,
Ще й свічечку запалити.
Дзвонять коні копитами, гей, гей,
Дзвонять коні копитами,
А вояки острогами, гей, гей,
А вояки острогами.
Летить ворон з чужих сторон, гей, гей,
На могилі усідає.
Очі йому випиває, гей, гей,
Очі йому випиває.
Ходить мати, гукаючи, гей, гей,
Сина свого шукаючи.
Ой я твого сина знаю, гей, гей,
Бо я з нього попас маю.
Скажи мені, ворон милий, гей, гей,
Чи мій синок іще живий?
А чи очі яснесенькі, гей, гей,
Та чи уста рум'янесенькі?..
Скажи мені, ворон милий, гей, гей,
Чи мій синок іще живий,
Чи волоссє біліється, гей, гей,
Та чи личко рум'яниться?
А вже його уста сині, гей, гей,
А волоссє бите має.
Я на личку присідаю, гей, гей,
Йому очі випиваю!..
Як Болотна Мавка Іванка Згубила
Треті півні заспівали вранці до зорі.
Засвітилися віконця у селі.
Промінь золотом торкнувся вогкої землі,
Та пішли у поле перші косарі.
З ними разом був Іванко - хлопець молодий,
Поруч с батьком, як дорослий він косив,
А втомившись, по обіді до ставка пішов.
Та зворотньої дороги не знайшов.
Гей, люди, гей! До ставка пішов,
Гей, люди, гей! Шляху не знайшов...
До ставка йшов Іванко довго через ліс,
Раптом, чує коло себе тихий сміх.
Озирнувся, святий Боже, що за дивина!?
Стоїть поруч зовсім гола дівчина.
Тільки дівчині Іванко в очі зазирнув,
У глибоку чорну прірву поринув,
Приторкнулася до нього - ніжно обняла.
...Та були холодні губи, мов роса.
Гей, люди, гей! Що за дивина?
Гей, люди, гей! Губи,мов роса...
Вже смеркалось, як вертались з поля косарі,
Заспівали в темнім гаї солов'ї.
Заглядає соромливо місяць у вікно,
Тихо-тихо ніч лягає на село.
Гей, люди, гей! Було весілля.
Гей, люди, гей! бачила земля...
Гей, люди, гей! Було весілля.
Гей, люди, гей! бачила земля...
Як Летіли Бугаї
Баба їхала на возі -
Поверталась від куми,
Раптом небом полетіли
Здоровенні бугаї.
Полетіли над садками,
Над ставком, що край села,
Сумну пісню заспівали
Про своє життя.
З переляку всі собаки
Околіли у селі,
Баба гепнулася з возу
Головою до землі.
А вони собі летіли,
Здоровенні бугаї,
Сумно-сумно так співали,
Мабуть, від душі.
Вечоріє. Сонце сіло,
Відлітають бугаї,
Баба ляснула в долоні,
Відірвалась від землі.
Над селом лунає пісня,
Пісня радісна така -
То співає з бугаями
Баба про життя.
