Кому вниз

Починалось все — так і кортить сказати «далекого» — 1988 року. В одному з театрів працював мало кому відомий молодий актор Андрій Середа. Зі здобутків музичних за спиною він мав лише звичайну музичну школу з класу фортепіано. Проте, як з'ясувалося згодом, більшого і не треба. Андрій писав достатньо похмурі вірші та ексцентричну музику, інколи пісні на тексти інших авторів, але про глобальне оприлюднення своїх творів серйозно ніколи не думав.

У тому ж театрі працював на почесній посаді освітлювача "музика для душі" Владислав Макаров. Ці двоє театралів, долучивши до своєї справи ще трьох митців, створили команду, котра вже через рік гримнула на всю Україну своїм, без перебільшення, легендарним «Суботовим».

На першу «Червону руту» до Чернівців хлопці потрапили випадково. Надто пізно заявивши про себе, вони просто не встигли подати фонограми на конкурсне прослуховування. І хто знає, коли б лису голову і пронизливі очі Середи побачив загал, якби не трапились ті записи на світлі очі та вуха Тараса Петриненка, котрий, прослухавши витвори «комувнистів» (тоді ще здебільшого російськомовні), наполіг на тому, щоб готична капела взяла участь у фестивалі.

Проте виникла невеличка проблема: пісні, що виконувались у Чернівцях, мали звучати лише українською. Оскільки таких у репертуарі КОМУ ВНИЗ була аж одна, то відвідини «Червоної Рути» опинилися під загрозою. І лише тоді Андрій Середа згадав про свій давній витвір 1983 року, що написав до дня народження батька – “Суботів”. Що було далі, всім відомо: гурт КОМУ ВНИЗ здобув 2-ге місце у жанрі рок-музики й міцно заплутався в тенетах, котрі сучасні невиправні фантазери називають шоу-бізнесом.

Видавши перший альбом «Падая вверх», у якому, як це не іронічно, не було жодної україномовної пісні, хлопці разом з рештою лауреатів «Червоної Рути» помандрували на гастролі до Канади вже з оновленим україномовним репертуаром. Потім була альтернативна Польща та багато українських міст.

Відпочивши після роз'їздів, КОМУ ВНИЗ почали створювати наступний альбом, проте не вистачало часу власне на музику: не можна займатися творчістю паралельно з будь-чим іншим і розраховувати на успіх. Найсміливішим виявився Владислав Макаров, який першим кинув заклик полишити всім основну роботу, аби вже нічого не заважало хлопцям займатися своїми прямими обов'язками, тобто музикою. Так і зробили – кинулися у прірву невідомості.

Вибратись з неї хлопці змогли тільки 1996 року, коли й з'явився нарешті довгоочікуваний і переломний «IN KASTUS». Вже чітко пробивається похмура готична стилістика, фольк стає індустріальнішим, Андрій вже культово балансує на межі містики й філософії у кожній пісні. Гітари страждають, начебто хочуть вилити все те, що так хотіли стільки років. І ця незрівнянна сила, темна за формою але світла за змістом, старослов'янська енергетика наших пращурів, ллється з кожного слова і кожного гітарного рифа.

Тож, потихеньку КОМУ ВНИЗ видибали таки з фінансового провалля і з новою наснагою поринули у привабливу прірву творення. Проминув лише якийсь рік, і на парканах столиці з'явились афіші з дещо нетрадиційними і у чомусь містичними обличчями, у яких поціновувачі рок-музики ( на той час про готику та готичний рок ніхто навіть і не знав) з подивом та деяким острахом вгадували знайомі риси. Чому з острахом? Та тому, що Андрій Середа з колегами були зображені у вигляді посмертних масок. Проте після детальнішого вивчення афіш люди полегшено зітхали і мерщій бігли до „Палацу Культури Київського Політехнічного Інституту”, адже саме там мав відбутися перший сольний концерт «темного легіону», як полюбляли називати хлопців деякі ЗМІ. І він відбувся 13 вересня 1997 року. Хоча називався концерт «IN KASTUS», з однойменного альбому прозвучало лише декілька пісень. Весь інший матеріал КОМУ ВНИЗ створили за неповний минулий рік.

Після цієї епохальної події готи з КОМУ ВНИЗ знову на деякий час відійшли у тінь. Як я дізнався від КОМУ ВНИЗівців, то був дещо складний період їх життя, бо перший раз вони "попрацювали" з продюсером. Результат не заставив себе довго чекати - всілякі негаразди і незрозумілість загальної ситуації з правами і всім іншим затягнули групу в провалля побутових проблем і рішень. "Чорні козаки" ввійшли в середину "комерційних" 90-тих...Середа дедалі частіше почав нагадувати про себе у дещо незвичній ролі — начитуванні рекламних роликів на телебаченні та радіо. Без сумніву, кожен з вас по декілька разів на день чує його голос, навіть не здогадуючись, що саме ця потужна горлянка пророкувала свого часу «Ельдорадо» та «Виє мама». А навесні 1999 року Андрій дебютував як ведучий прямого ефіру на ТРК «ЕРА». Дебют виявився настільки вдалим, що Василь Климчук (генеральний продюсер телекомпанії ) оголосив табу на все, що стосується КОМУ ВНИЗ. Іронія нашого суспільства в тому, що воно не має іронії...(V.F.)

Поки лисий цинік у чорному плащі епатував суспільство, продюсер та бас-гітарист команди Сергій Степаненко вишукував кошти на новий витвір «комувнистів», а саме, на альбом, що нарешті вийшов відразу на трьох носіях (аудіо, CD, відео). Власне, це мав бути той таки концерт 1997-го року. Назва йому «IN KASTUS IN VIVO», себто «IN KASTUS наживо». Відеоверсію було створено за сприяння телепрограми «Решето» (ТЕТ) та її легендарного автора Володимира Бакуна. Туди вже входить повноцінний готичний хіт "Нава".

Першого грудня 1999 року КОМУ ВНИЗ відвідали львівський клуб «Лялька», куди їх запросили давні друзі «Мертвий Півень». “Мертвий Півень” - гурт який створив достатньо готичний витвір "Поцілунок", що можна приблизно порівняти з the Cure за стилістикою, але надалі пішов шляхом достатньо нецікавих, як на мене, експериментів. Тоді ж було попередньо домовлено про сольний концерт у тому ж таки залі.

19 січня 2000 року музиканти відіграли повноцінний «сольник» у столичному клубі «О'Брайенс».

21 січня 2000 року четверо учасників команди (Андрій Середа, Сергій Степаненко, Євген Разін та Владислав Малюгін) виїхали джипом з Києва до Львова. Владислав Макаров та звукорежисер Сергій Кузьмин завдяки щасливому фатуму поїхали поїздом. На 110 кілометрі, неподалік від Житомира, машина з музикантами перестала слухатись керма і опинилась в кюветі тричі перед цим перевернувшись. Серйозних травм ніхто з музикантів не отримав, проте машина ремонту не підлягала. "Чорні козаки" знов були захищені тією долею, що береже Україну.

Усього десять днів знадобилося КОМУ ВНИЗ для того, аби прийти до тями, і вже 31 січня всі, хто завітав до театру імені Івана Франка, мали змогу побачити й почути гурт, що брав участь у театралізованій виставі, присвяченій пам'яті трьохсот студентів, загиблих під Крутами. Всі, хто там з'явився, готи чи просто глядачі, отримали те, для чого можна було їхати з того світу та з Канади - концерт справжніх козаків на українській сцені.

«Ми з'являємось на публіці, можливо, не так часто, як дехто інший, і, певною мірою, робимо це свідомо», - говорить Андрій Середа. «Пропагувати свою творчість шляхом фальшивих агітаційних турів ми не збираємось. І, якщо в цій країні здобути «популярність» можна лише таким шляхом, то це проблема не КОМУ ВНИЗ, а країни. Ми прекрасно себе почуваємо і без такого псевдовизнання. Ті, хто нас розуміє, знають де нас зустріти. Жоден з учасників групи ніколи не потерпав від того що ми будь-коли вчинили. Ми відповідаємо за кожне своє слово або рішення».

Традицію виступів на концертах, присвячених відзначенню видатних дат української історії, КОМУ ВНИЗ продовжує і до сьогодні – це і виступ на Святі Героїв у Львові 2000 році, і концерт на честь 60-ї річниці Акту відновлення Української Держави в 2001 році, тощо.

10 лютого 2003 року одна з легенд українського готичного року гурт КОМУ ВНИЗ відсвяткував свою п'ятнадцяту річницю. Для непевної в соціокультурному сенсі рок-тусовки це доволі значний термін існування. А якщо пригадати, що за всі ці роки склад групи лишився абсолютно незмінний, така зворушлива усталеність мистецьких та світоглядних поглядів у межах однієї творчої спільноти здається взагалі неймовірною. Ще один феноменальний дар гурту — це здатність плідно мовчати. Незабаром має з'явитися лише п'ятий альбом гурту — аналоги такого унікального в своїй неквапності поступу для загалом успішного колективу назвати важкувато. Крім того, «тихо їдуть» лише ті, хто усвідомлює свою унезалежненість від змагань постійних аутсайдерів. Адже конкурентів у КОМУ ВНИЗ немає. Нема і сцени як такої. Неприємна правда , але яка є – чорна.

Сайт управляется системой uCoz